Пропоную вбити надію!

4

Правдива історія про те, як збуваються надії.

 

Жив та був Сергій. Щоранку він вставав, чистив зуби, снідав і йшов на роботу. Трудився він добре і заробітну плату отримував регулярно. Все було розмірено і передбачувано. Але, одним теплим весняним ввечері в його квартиру постукали. Дружина відчинила двері, і в вузьку передпокій увійшло двоє широкоплечих хлопців і чоловік у чорному костюмі. Обличчя чоловіка дружині здалося знайомим, трохи покопавшись у своїй пам’яті, вона згадала, де бачила. Вона дуже здивувалася, коли зрозуміла, що перед нею стоїть Віктор Федорович.

— Можна поговорити з Сергієм? – промовив він, усміхаючись, — у мене до нього розмова державної важливості.

Дружина, як і раніше, перебуваючи в шоці, мовчки кивнула в бік кухні, де у цей момент Сергій вечеряв і дивився телевізор.

Гості, не зволікаючи, попрямували в бік кухні і вже в дорозі Віктор Федорович почав голосно говорити.

— Шановний Сергій, я особисто тривалий час стежив за тим, як ви працюєте на благо нашої батьківщини. Я бачив, що ви зробили для процвітання компанії, в якій ви працюєте, і для країни в цілому. Я вважаю, що саме завдяки Вам наша країна росте, і незабаром буде процвітати. Спасибі Вам за те, що кожен день ви приходите на роботу і робите свій непомітний, але такий важливий працю. Уряд України вирішив відзначити ваш внесок у розвиток нашої Батьківщини, і ми нагороджуємо вас почесним орденом і премією в розмірі 1 мільйон гривень.

З цими словами один з хлопців повісив орден на майку Сергія і поплескав його по плечу, а другий поставив біля його ніг валізку з грошима.

НЕ встиг Сергій прийти в себе, як гості вклонилися й пішли.

 

Для Сергія це був момент тріумфу, все життя він чекав цієї події, щоранку він сподівався, що коли-небудь настане день і все кардинально зміниться. І ось цей день настав! Його сподівання справдилися!

Трохи постоявши, дивлячись по черзі то на зачинені двері, то на валізу з грошима, Сергій повернувся до столу і продовжив вечеряти. Усмішка осявала його обличчя.

 

Кого треба вбити в першу чергу.

 

Читаючи попередні рядки, Ви, напевно, подумали про те, що така історія більше схожа на фантастику і в реальному житті неможлива. Я теж так думаю.

Але, знаючи менталітет слов’ян, де пропагується гасло «Надія вмирає останньою», майже кожна людина в душі сподівається, що в один прекрасний момент… «Настане день і все буде інакше…», «У мої двері зателефонувати САМ Віктор Федорович і тоді…» або «Прилетить раптом чарівник у блакитному вертольоті…».

Офіційно ніхто з нас не вірить в історії, подібні історії про Сергія, але, тим не менш, саме надія на те, що все зміниться само собою, дає нам можливість нічого путнього не робити.

Виходить, людина сподівається на краще і нічого не робить для цього, і часто саме надія на краще заважає нам це найкраще роздобути.

 

Надія вмирає останньою?! – Пропоную вбити її в першу чергу!

 

Давайте «вб’ємо» все, що нас стримує, і надію на те, що все само зміниться. Нічого не зміниться! Тут в пору згадати бородатий анекдот про те, як мужик хотів багато грошей, нічого для цього не робив і навіть не купив лотерейний квиток.

 

Гарна народна мудрість: «На Бога сподівайся, а сам не зівай».

 

Вірити корисно!

Прагнути треба!

Діяти необхідно!

Нехай живе й надія, але тільки в сукупності з конкретними кроками вперед до своєї мрії.

Тоді і якість самої надії буде зовсім інше…

 

Ідіть вперед, до своєї мрії з надією на краще.

Ідіть вперед!

 


Якщо цей пост був корисний, оцініть його і поділіться з друзями

Твітнуть
lang: uk_ua
Подобається